Світ, що оточує дитину, - це перш за все

світ природи з безмежним багатством явищ,

з невичерпною красою. Тут, у природі,

 вічне джерело дитячого розуму.

                                                                          Сухомлинський

Екологічне виховання є одним з найважливіших завдань сьогодення та майбутнього. Останні декілька років все частіше ми чуємо такі словосполучення, як «екологічна криза», «екологічна катастрофа». Люди так марнотратне використовують природу, що вже практично не залишилося екологічно чистих куточків на нашій планеті. Народи й держави планети Земля вже чітко усвідомлюють: стихійно і без контролю використовувати її природні ресурси не можна.

Таким чином, екологічна проблема — це не просто проблема забруднення оточуючого середовища, це проблема перетворення стихійного впливу людей на природу в усвідомлену, цілеспрямовану, планомірну взаємодію з нею. Основою, витоком такої взаємодії є розвинутий в кожній людині достатній рівень екологічної свідомості, екологічної культури.

Природу Землі не можна розглядати окремо від людського суспільства. Людина і природа - це єдина функціональна система «природа-суспільство». Оптимальні взаємовідносини в середині цієї системи можливі лише при свідомому керуванні природним середовищем і співвідношенням стану природи, який існує в даний момент, з тим, яким хоче бачити цю природу суспільство в майбутньому. Без передбачення можливих наслідків в зміні природи, їх прогнозування сьогодні вже обійтись неможливо. Тому, знання про систему «природа-суспільство» - це основна форма екологічної свідомості.

Екологічна свідомість - це суспільна свідомість, яка може спеціально формуватись шляхом цілеспрямованого виховання й освіти.

Екологічне виховання — процес активного формування системи знань та уявлень про взаємини всіх природних факторів та їх взаємозалежність у відповідній єдності із природоохоронними моральними установами.

Зміст екологічного виховання має декілька послідовних стадій, кінцевою метою яких є особистість із сформованою екологічною культурою.

Екологічна культура розглядається як соціально значима діяльність у сфері взаємодії суспільства і природи у взаємозв'язку з її результатами - матеріальними і духовними цінностями, правовими нормами, народними звичаями і традиціями.

Екологічна культура - культура всіх видів діяльності людини, більшою чи меншою мірою пов^'язаних з пізнанням і перетворенням природи.

Формування екологічної культури у дошкільників — є однією з основних сходинок, складовою частиною формування культурної людини в цілому, всебічно розвинутої особистості. А тому потребує особливої уваги в роботі з дітьми.

Психологічною реальністю, яку ми і бажаємо створити у конкретній роботі з дітьми, стають відносини зі світом, природою.

Роль природи в морально-етичному розвитку дитини розкривали великі педагоги минулого Ж.- Ж.Руссо, Песталоцці, Дистервег, К.Ушинський - вони говорили про виховання у дітей «почуття природи» як почуття її благодійного впливу на людину. Проти формального вивчення природи і байдужого відношення до неї виступили російські просвітителі В.Г. Бєлінський, Н.А, Добролюбов, Д.У. Писарєв, Н.Г. Чернишевський. Вони закликали суспільство до того, щоб в дитячий заклад ввели повноцінні знання про природу. Вони підкреслювали вплив цих знань на формування моральних якостей особистості, які визначають поведінку людини в природі. Великий педагог К.Д. Ушинський закликав до поширення спілкування дитини з природою і казав: «Дивно, що виховний вплив природи дуже мало ціниться в  педагогіці»

Його ідеї про виховну цінність спілкування дитини з природою розвивали і збагачували Я.А. Герд, У.П. Павлов та інші педагоги-натуралісти.

Треба вже в дошкільному віці сформувати у свідомості дітей, що ніколи раніше люди не відчували такої тривоги за свій спільний дім, як тепер. Усі негаразди в ньому, мабуть, від того, що всі ми забуваємо одне тверде правило, що його так просто сформував французький письменник та льотчик Антуан де Сент- Екзюпері: «Піднявся вранці, умився, привів себе до ладу — зразу ж приведи до ладу планету».

Але ж це правило треба розуміти не в прямому його значенні, до нього треба відноситись з філософської точки зору. Якщо б можна, людина турбувалася про свою планету, про її майбутнє, хоча б намагалася не словом, а справою покращити її стан, тоді б , мабуть, мине були б свідками тих негараздів, які мають місце зараз. Тому що тільки у співдружності з природою ми можемо бути щасливими.

Багата педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського - серйозний внесок в теорію і практику виховання у дітей відповідального відношення до природи. У своїх працях педагог показав, що лише тоді формується бережне ставлення до природи, коли дитина поліпшує оточуюче середовище своєю працею.

К.Д. Ушинський вказував: « Теорія стає порожньою, коли не ґрунтується на узагальненні фактів досвіду».

А В.О. Сухомлинський, підтримуючи таку думку, додав: «Досвід спроможний просунути теорію вперед».

Великі педагоги закликали не відділяти життя і діяльність дітей від природи, вчили розумно, цілеспрямовано пізнавати і відчувати її фарби, звуки, форми, різноманітність, що і сприятиме поліпшенню навколишнього середовища.

Визначено, що екологічне виховання та освіта - це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань та практичних навичків, певної орієнтації та активної життєвої позиції в охороні природи.

•    формування системи елементарних знань про предмети та явища навколишнього середовища як умови життя особистості в сучасному суспільстві;

•    набуття навичок розумової праці, удосконалення дослідницьких умінь, що виявляються в аналізуванні, систематизуванні, поясненні, доведенні, міркуванні;

•    цілеспрямоване керівництво вихователя розвитком мислення дитини під час ознайомлення із природою, дотримання чітко сформульованого плану;

•    на етапах опанування нового матеріалу, повторення, практичного застосування набутих знань і навичок доцільно опанувати метод моделювання природних об'єктів і явищ (діти із задоволенням експериментують, вирощують квіти, саджають насіння). Процеси, що відбуваються, навчають дітей розкутості, обережності, дбайливого ставлення, уміння берегти, цінувати природні явища.

Навчити дітей бачити взаємозв'язок між рослинами і тваринами, розуміти, як людина впливає на їхнє життя. Формувати у дітей уміння бачити красу у всьому живому, незалежно від того, чи то людина, рослина, тварина. Розуміння істини, що в природі не буває корисних і шкідливих тварин, натомість усі вони пов'язані одне з одним, одне одному потрібні, а отже корисні. Розвивати у дітей почуття: небайдужості, вміння відчувати себе на місці квітки, рослини тощо. Навчити любити і охороняти природу не на словах, а допомагаючи квітам, деревам, тваринам, птахам, усьому живому. Збудити у дітей емоційний відгук на різноманітні явища природи, зародити в них бажання милуватися і насолоджуватися нею і висловлювати свої почуття засобами художнього слова. Серед актуальних завдань, які розв'язує сьогодні наш дошкільний заклад, чільне місце належить екологічному вихованню. І моє основне завдання як вихователя щодо екологічного виховання моїх вихованців полягає в тому, щоб навчити їх розуміти і любити природу; прищепити дітям відчуття різноманітності форм, фарб, звуків у природі, прищепити потребу не лише милуватися, а й пізнавати, спостерігати і, працюючи в її скарбницях, заглиблюватись у таємниці, розкривати доступні для них явища. В екологічному вихованні особливе місце посідають радісні емоції, відчуття волі на лоні природи, задоволення властивої дитині активності у взаємодії з навколишнім середовищем, можливість самовираження через конкретні дії дослідницького змісту. Екологічне виховання дітей в цьому віці детерміноване різноманітністю властивостей об'єктів і явищ природи, які є для них предметом естетичної насолоди і систематичною спонукою до активності і пізнання. Тому у своїй роботі використовую такі прийоми, при яких спілкування дітей з природою залишало б у їх пам'яті глибокий слід, позитивно впливало на почуття і свідомість. Природа при цьому повинна відкритись перед дитиною не лише як нероздільне ціле, жива лабораторія, де можна спостерігати і вивчати життя її мешканців, а й як школа, в якій можна успішно оволодіти елементарними правилами поведінки, навичками розумного використання природи, примноження і охорони її багатств.

Таким чином, ставлячи за мету виховати дошкільника екологічно грамотним, ми ставимо  перед собою чіткі завдання, які вирішуємо з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей - дошкільнят, зокрема:

1. Формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори у розвитку живої природи (світло, температура, волога, родючість ґрунту) та взаємозв'язки і залежності, які виступають в ній при їх наявності.

2. Розвивати вміння класифікувати живу природу (рослини - трави, кущі, дерева; тварини - за основними особливостями зовнішнього вигляду) на основі безпосереднього сприймання і аналізу зовнішніх ознак, способів взаємодії з середовищем та живлення.

 3. Активізувати знання і практичний досвід дітей у різних видах діяльності в природі (гра, праця, науково-дослідницька діяльність, навчання).

 4. Показати дошкільнятам живі барометри природи — пристосування рослин і тварин до змін у неживій природі.

 5. Познайомити дітей з перлинами народної мудрості про любовне, турботливе ставлення людей до природи.

6. Стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи описами її об'єктів та явищ у народній творчості (народні прислів'я, загадки, приказки, вірші, прикмети, легенди, повір'я, пісні). Даючи дитині знання про природу, обов'язково враховуємо принцип доступності та послідовності.

Активність дитячого розуму, його спостережливість та допитливість, прагнення до творчості - це те, що має враховувати педагог, виховуючи бережливе, турботливе ставлення малюка до природи, почуття співпереживання до своїх менших друзів. Звідси стає очевидним, що екологічне виховання неодмінно вимагає від вихователя систематичності та послідовності в роботі, вміння підібрати найефективніші форми пізнання природи та методи засвоєння дітьми інформації про неї, завдяки чому можна якнайповніше розв'язувати поставленні завдання. Виходячи із змісту, мети, завдань екологічного виховання, можна зробити слідуючи висновки: - щоб навчити дітей любити та берегти природу, потрібно передусім дати вихованцям знання про неї; сформувати переконання у тому, що в природі немає жодного об'єкта тільки корисного або тільки шкідливого. Все в природі взаємопов'язане і має велике значення для існування людини і життя загалом; для удосконалення навчально-виховного процесу доцільно використовувати класичні та нетрадиційні форми, методи, прийом роботи; це допоможе дітям з'ясовувати, усвідомлювати причинно-наслідкові зв'язки у природі; - щоб сформувати вміння дітей бачити, відчувати, розуміти красу навколишнього світу та мати естетичну насолоду від спілкування з ним, важливо щоденно використовувати як приклад, ставлення до природи дорослих людей ; - завдання екологічного виховання можна вирішувати під час різних видів дитячої діяльності, з ускладненням діяльності, з набуттям індивідуального досвіду активізуються пізнавальні, естетичні, морально-ціннісні мотиви, які й спрямовують поведінку дітей у природному довкіллі.

Ми використовуємо багато форм та методів роботи, щоб дати дітям екологічні знання: - екологічні заняття всіх видів; - дидактичні ігри вправи; - екскурсії, спостереження; - проблемні ситуації, мовні логічні завдання; - праця в природі, дослідження; - конкурси, вікторини;- література, народний фольклор. Таким чином, всі ці засоби навчання та виховання дошкільників у своїй сукупності дають їм можливість не тільки одержати знання, закласти фундамент духовності, а й зрозуміти перші поняття- «екологічна свідомість» , «екологічна культура» - зрозуміти їх сутність. А формуються ці поняття протягом всього життя. Природа формує людину, ставить її на вищий щабель розвитку, вчить людину бути Людиною. А від людини залежить стан екології, природного багатства, збереження природи від стихійного і безконтрольного її використання.

Василь Олександрович Сухомлинський

(1918–1970)

видатний український педагог-гуманіст, Герой Соціалістичної Праці, член-кореспондент АПН СРСР,

кандидат педагогічних наук,

директор школи, вчитель, дитячий письменник

        В. О. Сухомлинський з 1948 року й до кінця життя - директор середньої школи в с. Павлиш на Кіровоградщині, де 22 роки проводив тривалий педагогічний експеримент, у результаті якого створив оригінальну систему виховання дітей.

         В. О. Сухомлинський увійшов в історію української педагогіки як педагог-гуманіст, творець педагогічної системи, в центрі якої перебуває дитина як унікальна особистість. В. О. Сухомлинський вбачав мету виховання у розвитку творчих сил і здібностей особистості в умовах колективу й на основі етико-естетичних цінностей, інтересів і потреб, спрямованих на творчу працю і саморозвиток. З позицій гуманізму, загальнолюдських цінностей, витоки яких лежать в українській духовності, її моральних імперативах та культурах, педагог розглянув виховання особистості як пізнання, духовність, працю.

В. О. Сухомлинський включив українську народну педагогіку в систему різнобічних педагогічних впливів, важав її основою формування особистості. Великого значення надавав прищепленню любові до рідного слова. На цій основі створив власні оригінальні форми й методи організації навчання та виховання дітей у школі та в позакласній і позаурочній роботі. Детальніше з життям та педагогічною діяльністю педагога можна ознайомитись у проекті «Видатні педагоги України та світу».

         В 1955 р. В. О. Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію на тему "Директор школи - керівник навчально-виховної роботи". З 1957 р. - чл.-кор. АПН РРФСР, з 1958 р. - заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Того ж року був обраний чл.-кор. АПН СРСР.

         Різноплановий і багатоаспектний творчий доробок В. О. Сухомлинського складає 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1500 оповідань і казок для дітей. На початок ХХІ століття вийшло 65 творів В. О. Сухомлинського тиражем близько 15 млн примірників. Вони перекладені на 59 мов народів світу.

       Найбільш відомі книги В. О. Сухомлинського:"Серце віддаю дітям" (видана на 32 мовах світу, має 55 видань); "Народження громадянина"; "Павлиська середня школа"; "Як виховати справжню людину"; "Сто порад вчителеві"; "Розмова з молодим директором школи"; "Книга про любов" та інші.

         Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського глибоко вивчається в Україні, Росії та багатьох країнах світу. З листопада 1990 року було засновано Українську асоціацію імені Василя Сухомлинського, у цьому ж році в Німеччині (м. Марбург) було створене Міжнародне товариство послідовників Сухомлинського, з 1998 року популяризує спадщину педагога Всекитайське товариство прихильників В. Сухомлинського.

        Українська асоціація Василя Сухомлинського активно досліджує й поширює, впроваджує в життя творчу спадщину вченого, а також передовий педагогічний досвід, сприяє підготовці й підвищенню кваліфікації педагогічної громадськості. Одним із основних напрямів діяльності Асоціації є проведення педагогічних читань, наукових конференцій, методичних занять, семінарів з метою поглибленого опанування актуальними питаннями педагогічної спадщини Василя Сухомлинського.

До 106 — річниці з дня народження Василя Сухомлинського.

«Головна виховуюча сила – духовне багатство, знання, ерудиція, кругозір педагога»

                                                                    Василь Сухомлинський

У чому ж сутність і зміст головних ідей гуманістичної педагогіки В.О.Сухомлинського? Серед різноманіття педагогічної проблематики педагога чи не найголовніше є «творення людини», проектування щасливої людини. Від того, як перед дитиною, яка пізнає  світ розумом і серцем, відкривається дитинство і щастя в ньому, залежить, власне, становлення людини, формування її багатогранних стосунків з іншими людьми.

Серед основних принципів та положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини, та принцип визнання відсутності нездібних дітей.

Тому однією із найважливіших вимог В.О.Сухомлинського до педагогів є вимоги пізнати дитину, цей «ніжний паросток, який стане могутнім деревом», цей «цілий світ, неповторний і своєрідний».

Педагоги ДНЗ «Дюймовочка» творчо використовують педагогічну спадщину Василя Сухомлинського. Нещодавно дошкільний заклад вступив до Української асоціації імені Василя Сухомлинського. З нагоди підготовки і відзначення 95 – річниці з дня народження славетного педагога в дошкільному закладі було проведено круглий стіл на тему « Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: розвиток творчої особистості».

На якому акцентували увагу на розвиток творчої особистості педагога , як одну з провідних проблем гуманістичної спадщини В.Сухомлинського. Наголосив на тому, що педагогіка Сухомлинського – це педагогіка серця, дитиноцентризму і толерантності, в основі якої необхідність наблизити процес освіти, навчання і виховання до глибинного внутрішнього духовного світу конкретної дитини.

Суть навчального, пізнавального і виховного значення уроків мислення серед природи розкрила вихователь Яковлева Г.В., а також поділилася своєю практичною роботою про проведення уроків мислення з дітьми дошкільного віку.

Про значення казки В.Сухомлинського, як живильного джерела гуманістичного виховання і гармонійного розвитку дітей дошкільного віку розповіла Халікова Н.Г. і звернула увагу на морально – виховну цінність казок Василя Сухомлинського.

Вихователь-методист В'язанкіна Н.Є. звернула увагу, що багатогранна творча спадщина Сухомлинського дедалі більше привертає до себе увагу науковців, педагогів, письменників та журналістів. Наголосила на важливість використання праць вітчизняних педагогів в роботі дошкільників, зокрема педагогічної спадщини Василя Сухомлинського.

Використання спадщини В. Сухомлинського в роботі з дітьми

Поняття «природа» містке і багатогранне. Без природи життя неможливе. Виховання без природи теж немислиме. Це твердження знайшло своє обґрунтування в науковій педагогіці, зокрема у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського. Він писав: «Краса природи відіграє велику роль у вихованні дитини. Вона виховує в душі здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця».

Природа – джерело доброти. Вивчення її – це засіб виховання у маленької дитини гуманності, моральності, сердечності і чуйності. Лише дбайливим ставленням до природи можна виховати у дітей добрі почуття.

На думку Сухомлинського, природа сама не виховує. Виховує тільки активна взаємодія з нею. «Природа – величезної ваги виховний фактор педагогічного процесу. Природа як світ, у якому дитина народжується, пізнає дійсність і саму себе, полегшує виховну роботу і водночас ускладнює, бо робить її багатшою, багатограннішою. Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стають істотною стороною виховного процесу…».

Природа – найкращий вихователь дитячої душі. Тому заняття «Школи радості» В.О.Сухомлинський проводив серед природи: у лісі, в саду, біля річки. Він писав: «Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ, природа постійно живили свідомість дітей яскравими барвами, картинками. Ми йшли в природу вчитися, думати, спостерігати… Ведіть дітей в обстановку, де є яскраві образи і причинно-наслідкові зв’язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують».

Сутність екологічного виховання Василь Олександрович вбачав у систематичному, терплячому впливі на розум дитини з метою, щоб та усвідомила і відчула себе «як частинку природи, здивувалася, навіть була вражена думкою, що людина до того часу сильна і. могутня, поки вона – вірний син матері – природи, що вміє берегти почуття вдячності за те, що вона живе, доки є діяльною клітиною організму, який називається природою. Людина доти могутня, поки вона вірна законам довкілля».

Чим більше дитина знає про природу, тим раніше у неї формуються конкретні уявлення та поняття про її явища, тим вагомішими будуть результати виховання бережливого ставлення до всього живого. Формування екологічного мислення дошкільнят буде результативним, якщо діти усвідомлять залежність між живими організмами, середовищем їх мешкання та діяльністю людини.

Для ознайомлення дошкільнят з природою  розроблюють структуру роботи з екологічного виховання (додаток), де  визначають три основні мети:

-освітню, що передбачає формування уявлень про певні природні явища і об’єкти;

-розвивальну, спрямовану на забезпечення розвитку основних психічних процесів дитини;

-виховну, що передбачає формування моральних, духовних., естетичних уявлень, потреби в праці, гуманності, уміння і бажання оберігати природу.

Реалізації змісту цих трьох складових мети  сприяють,  морально-етичні принципи екологічної освіти (додаток).

Для виховання у дітей дошкільного віку екологічної культури, надання первинних екологічних знань, передусім, створюють  необхідні умови. У групі  обладнують куточок природи( об’єкти для спостережень, досліджень, календар природи та погоди, поличку із книгами, куточок Космосу.  На ігровому майданчику створюють місце для проведення природничої діяльності дітей: дослідні  ділянки, квітник, систематично проводяться прогулянки, екскурсіїї   на майданчику, в парк, до лісу в період змін у природі. Любов до природи виховують через всі види діяльності: в грі, на заняттях, в праці, в повсякденному житті. Наприклад, на занятті «Значення рослин в житті людини» не просто розповідають про те, що існують різні рослини. До свідомості дітей доводять, що кожна людина повинна знати ті рослини, які часто зустрічаються  в навколишній природі і їх значення для нас. Адже, не вивчивши літер, не прочитаєш  жодної книги, як не знаючи назв рослини і тварин, не зрозумієш і не вивчиш «азбуки природи».

Для ознайомлення дітей з рослинним світом використовують різні можливості для залучення кожної дитини до спостережень, експериментування з природним матеріалом. Дуже важливо, щоб у дитини при зустрічі з новим об’єктом виникали позитивні емоційні переживання , які б закарбувалися у пам’яті. Для цього використовують сюрпризні моменти, готуючи дитину до взаємодії з рослинами. Гуляючи з дітьми в парку, загадують загадки про дерево чи квітку і пропонують знайти відгадку серед рослин. У загадці  повинні бути найяскравіші ознаки зовнішнього вигляду рослини. Наприклад, про берізку: «Стоять сестрички: платтячка білі, шапочки зелені». Відшукавши потрібну рослину, пропонують дитині показати «платтячко». про яке йшлося в загадці, порівняти його з «платтячками» інших дерев. Знаходять разом з дітьми в берізки інші естетичні якості: рівний стовбур, звисаюча крона, мереживна тінь під деревом, розказуємо про значення берези для природи і людей. Після такого ознайомлення розглядають берізку на картинці, читаємо про неї вірші, пропонують намалювати дерево.

Для ознайомлення з іншими рослинами пропонують дітям роздивитися їх листя чи квіти, порівняти з відомими. А потім знайти в природному оточенні рослину, якій вони належать. Обов’язково звертають увагу на те, в яких умовах росте рослина: вологий чи сухий грунт, сонячне чи затемнене місце, які рослини й тварини є поряд.

Широко використовують при цьому роботу з природнім матеріалом. Діти, працюючи з цим матеріалом, пригадують, з якого дерева шишка, жолудь, суха гілка, листя, якими вони були раніше, навіщо потрібні деревам, кому ще стали в пригоді.

Ми маємо змогу ходити  з дітьми на екскурсії на луки, де є змога звертати увагу на оксамитовий килим, зітканий з різнотрав’я, блакитний небосхил,  домашніх тварин,  яких випасають  люди.

Перебуваючи в лісі, вчать їх не тільки розпізнавати лікарські рослини, ягоди та гриби, а й правильно їх збирати і вживати. Тому що природничо-екологічне виховання тісно пов’зане з валеологією. Зібраний природничий матеріал, використовують в роботі фітовітальні «Материнка», в якій діти отримують природничі знання та дізнаються про їх вплив на здоров’я людини.

При ознайомленні дітей із світом тварин проводять спостереження, поступово розширюючи коло уявлень про тварин. Під час екскурсій, походів можна бачити безліч комах. Розказувати що вони мають велике значення в житті природи як основні запилювачі квітів. Насіння у рослин з’являється тільки  після їхнього запилювання.

Проводять з дітьми бесіди «Комахи в природі» із показом зображення комах, а потім і в натурі показують комах, виділяючи їх характерні ознаки.

Протягом дошкільного віку знайомлюють дітей з усіма свійськими тваринами нашої місцевості. Спостерігають, як вони пересуваються, живляться, чистяться, відпочивають, кричать. Такі спостереження є основою розвитку пізнавальних інтересів дошкільників, формування позитивного ставлення їх до природи.

В роботі педагоги  проводять «Уроки милування» в природі, які розвивають цікавість, увагу, фантазію. виховують любов до природи, дбайливе ставлення до неї. Такі уроки допомагають входити в загадковий дивосвіт природи, вчать розуміти її красу, шукаючи ту велику силу, яка здолає зло і відкриваючи кожного разу несподівано і переконливо, що цією силою є добро. Побачену красу, свої почуття від милування діти передають під час зображувальної діяльності.

Вдало використовуюють можливості занять у формуванні екологічної свідомості дітей. Це заняття на теми: «Таємниці насінини», «Про сніговий колобок», «Відлітай, шпачок у вирій», «Таємниці Снігової Королеви», «Земля – наш рідний дім» тощо. Дотримуючись порад В.Сухомлинського, по можливості, проводять заняття, бесіди на свіжому повітрі, під відкритим небом, читання художніх творів, вивчають вірші. В педагогічній роботі використовують народний фольклор: повір’я, легенди, прислів’я, прикмети. Оповідання і казки В.О. Сухомлинського стали невід’ємною частиною занять та інших форм роботи у вихованні екологічної свідомості дошкільнят.

Тому, розробивши систему занять для дітей середньої і старшої групи  підібравши твори В.Сухомлинського,  які дають можливість цікавіше розкрити тему.  Широко використовують  поряд з  розповідями вихователя  і такий різновид їх, як словесно-логічні завдання .Цінність таких завдань полягає у взаємодії вихователя і дітей. У процесі їх розв’язання, проблемне запитання викликає активне пізнавальне ставлення, внутрішнє зацікавлення, розкриває причинно-наслідкові зв’язки, сприяє формуванню доказовості. Моральні ситуації, що лежать в основі логічних завдань, збуджують гуманні почуття  В. О. Сухомлинський підкреслював, що знання приходять у голову дитини дуже складним шляхом: через руки, через працю, через взаємозв’язок з іншими людьми, через почуття і переживання, які емоційно забарвлюють діяльність.

Спілкуючись з дітьми, за мету ставлять, щоб вони засвоїли такі правила:

1.Треба охороняти корисні види тварин, рослин.

2.Треба обережно поводитись у природі, пам’ятаючи, що в лісі, на луці, у річці живуть постійні мешканці, для яких це середовище – рідний дім. Тому не можна руйнувати його (псувати рослини, збирати квіти, смітити, галасувати).

3. Не можна забирати живих істот із місць їх життя.

4. Треба дбайливо ставитися до землі, води, повітря,оскільки це середовище, де мешкає все живе.

Іншою формою роботи по ознайомленню із природними об’єктами є пошуково-дослідницька  діяльність. В.О. Сухомлинський наголошував на необхідності вводити малюка в навколишній світ так, щоб кожний день він відкривав в ньому для себе щось нове, щоб ріс дослідником, щоб кожен крок його був мандрівкою до живих джерел природи. Досліди – це важливий шлях до пізнання. Цінність їх полягає у тому, що для власної діяльності діти не отримують готових знань від педагога, а досліджуючи, дитина сама отримує знання в певній логічній послідовності. Під час пошуково-дослідницької діяльності   використовують об’єкти неживої  природи (вода, сніг, повітря, грунт, сонце тощо) і живої природи ( рослини, тварини). З цією метою   розроблено структуру дослідницько-пошукової роботи (додаток).

На території дошкільного навчального закладу створюють екологічну стежину. Об’єктами екологічної стежини є квіти в квітнику, дерева в саду, рослини в теплиці, овочі на городі, магнолія тощо. Навчально-виховна робота спрямована на формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та діяльного ставлення до навколишнього середовища, тобто на формування екологічної культури дошкільника (додаток).

Розвивати пізнавальний інтерес до інформації природничого змісту, творчі здібності, уяву, образне мислення допомагають дидактичні ігри. Їх надзвичайно важлива роль полягає в закріпленні природоохоронних уявлень, пробудженні у дітей бажання чинити добро і не порушувати відомі їм правила поведінки в природі, у формуванні позитивних рис особистості. Тому в роботі використовують такі дидактичні ігри природничого змісту: «Життя рослин», «Що спочатку, що потім?», «Хто де живе?», «Що означають кольори на карті?», «Професія лісник», «Рослини, птахи, звірі» , «Де чиї вуха?» тощо.

Формують у дітей шанобливе ставлення до природи і народні ігри, пов’язані з різними  обрядовими  святами.  Це свято Стрітення, Зелені святки, Івана Купала, колядки, щедрівки.

Великого значення в ознайомленні дітей із природою Сухомлинський надавав казці. Він писав: «Через казкові образи у свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками. Під впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами,,дитина вчиться мислити словами. Без казки-живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини-неможливо уявити дитячого мислення і мовлення». Слідуючи настановам великого Педагога, можна вчити малюків складати маленькі казочки. Наприклад, після спостереження за павуком діти складають казку «Павучок і павутинка», а після  спостереження за ялинкою – «Ялинка та білочка». Колективно складені казки записують і оформляють в книжечки.

Розповідаючи про негативний та позитивний вплив людини на природне довкілля, можна створити « Жалібну книгу природи», до якої записуються «скарги» від тварин, дерев, весняних квітів, кімнатних рослин тощо (додаток). Перечитуючи їх з дітьми, вирішують, як можна зробити, щоб виправити ситуацію. Так можна  досягти того, щоб діти без  нагадування дорослого виконували правила поведінки в природному оточенні, виявляли готовність допомогти тим, хто потребує допомоги.

Дуже добре, коли  малюки з дорослими на земельній ділянці  доглядають за квітами, допомагають у вирощуванні овочів,  підгодовують пташок, прибирають ігровий майданчик, доглядають за тваринами. Можна пересвідчитися на практиці, що діти, які власноруч створюють і оберігають красу, не бувають пасивними, ледачими, черствими душею. Вони не скривдять живої істоти, бо знають: всі рослини, тварини живуть за певними законами природи і порушувати їх не годиться.

Виховання екологічної свідомості дошкільнят неможливе без тісного зв’язку дошкільного закладу  та сім’ї.

Вихователь має створити сприятливі умови  для цього, спланувати і організувати спільні заходи дітей і батьків. Усім відомо,що дорослі не завжди як належить ставляться до екології та рідної природи. Тому потрібно прищепити любов до рідного краю, екологічну свідомість не лише дітям, а й їхнім батькам.

Сім’я є тим ланцюжком, який з’єднує здобуті дитиною у дитячому садку початкові уявлення про світ природи з її практичним досвідом у повсякденному житті. На батьківських зборах  необхідно знайомити  батьків з тими питаннями, які досліджуються з дітьми в природі. Активно залучаючи їх до участі в екскурсіях, прогулянках за межі дошкільного закладу, до участі в святах та виставках на природничу тематику: «Свято осені», «Різдвяні зустрічі», «Стрітення», «Веснянки», «День  зустрічі птахів». Після проведення народно-обрядових свят звертається увага на те,що вони теж формують у дітей шанобливе ставлення дітей до природи.

Одним із заходів є оформлення фотовиставок. Наприклад: «Як ми відпочивали влітку», «Веселі зимові канікули», «Тато, мама, я – спортивна сім’я”.